У мене є кілька таких висушених обривків, я користуюся імікак закладками при роботі над книгами про китах. Як я вже сказав, веществоето прозоро, і, поклавши такий шматок на сторінку книги, я іноді позволяюсебе уявити, що він трохи збільшує шрифт.

В усякому разі, пріятночітать про кита, так би мовити, через його ж власні окуляри. Але все це я ведувот до чого. Цей нескінченно тонкий шар желатіноподобного речовини, которийі справді покриває все тіло кита, слід розглядати не стільки каккожу самої тварини, але, краще, як шкіру його шкіри, якщо можна таквиразіться, бо просто смішно було б стверджувати, ніби справжня кожагромадіни кита тонше і ніжніше шкірочки новонародженого немовляти. І досить обетом. Залишається визнати, що жировий шар і є китова шкіра, і якщо врахувати, що ця шкіра, як буває при обробленні великої кашалота, дає до стабочонков ворвані; і якщо пам’ятати, що ворвань, у витяганні стані, гульвісу становить не більше трьох чвертей від усієї китової оболонки, - можнополучіть тоді деяке уявлення про гігантських розмірах етойодушевленной брили, якась частина зовнішнього покриву якої дає ціле морежідкості.

Якщо покласти по десяти діжок на тонну, ми отримаємо десять тоннчістого ваги, які становлять усього лише три чверті від маси кожіодного кита. Відкрита поглядам поверхню туші живого кашалота є одним ізмногіх його чудес. Вона майже завжди буває густо поцяткована незліченними косоперекрещеннимі прямими смугами, на зразок тих, що ми бачимо на первокласснихітальянскіх штрихових гравюрах.

Але лінії ці йдуть не за згаданим вишежелатіновому шару, вони просвічують крізь нього, нанесені на голе тіло. Іето ще не все. Іноді швидкий уважний погляд відкриває, абсолютно какна цієї гравюрі, крізь штрихування якісь інші обриси. Очертаніяеті іерогліфічни; я хочу сказати, якщо загадкові візерунки на стінах пірамідназиваются ієрогліфами, то це і є саме відповідне тут слово. Япрекрасно запам’ятав ієрогліфічну напис на одному кашалот і впоследствіібил просто вражений, коли знайшов її якось на картинці, воспроізводящейдревнеіндейскіе письмена, висічені на знаменитих ієрогліфічних скалахВерхней Міссісіпі.

Матроси у носовій лебідки сноваподхвативают свою пісню, і поки один блок тягне і здирає з кита вторуюполосу жиру, інший блок повільно труять, і перша смуга йде прямо внізчерез головний люк, під яким знаходиться порожня каюта, яка називається “ворваннойкамерой”. Кілька моторних рук пропускають в цей напівтемне помещеніедлінную смугу “попони”, яка згортається там кільцями, точно жівойклубок звиваються змій. Так і йде робота: один блок тягне догори, другойопускается вниз; кіт і лебідка крутяться, матроси у лебідки співають; попони, звиваючись, йде в “увірвалися камеру”; помічники капітана відрізають салолопатамі; судно тріщить по всіх швах, і кожен на борту немає -ні та й отпустітсловечко міцніше - замість мастила, щоб гладше справа йшла.

Попони Свого часу я чимало уваги приділив цьому клятому питання-китової шкірі. Я мав бесіди на цю тему з бувалими китобоїв в морях і сученимі-натуралістами на суші. І моє початкове думку остаетсянеізменним; правда, це не більше як моя приватна думка. Питання полягає в наступному: що таке китова шкіра і де онанаходітся? Читач вже знає про жировому шарі. Цей шар нагадує в разрезежесткую мелковолокністую яловичину, але він більш твердий, пружний і щільний, атолщіна його коливається між вісьмома і п’ятнадцятьма дюймами.

Навіть якщо думка, що шкіра тварини має таку структуру і товщину, і видасться нам поначалунелепой, це, власне кажучи, ще не може служити її спростуванням; д. тому, що на китової туше немає іншого щільного покриву; а що, власне, така шкіра тварини, як не зовнішній покрив достатньої щільності? Щоправда, з непошкодженого тіла мертвого кита можна буває зіскребти рукою бесконечнотонкую прозору плівку, злегка нагадує найтонший шар желатину, м’яку й ніжну, як шовк, але це вдається зробити тільки до того, як онависохнет, тому що тоді вона стягується, товщає, стає твердою іхрупкой .

Після цього біля поглиблення вирубується широкий півколо, гаквставляют, і вся команда, тісно скупчилися у лебідки, грянув будь-нібудьдікій приспів, приймається тягти. У ту ж мить судно починає кренитися; кожен болтик в його корпусі оживає, точно готовий вивалитися морозної ночьюіз стіни старого будинку цвях; судно здригається, тремтить і киває небусвоімі переляканими щоглами. Все сильніше і сильніше крениться воно, між темкак кожному ривка задихається лебідки посилають на допомогу свій вздимающійтолчок хвилі, поки нарешті не пролунає гучний і швидкий тріск; судно сплеском випрямляється, і талі, торжествуючи, показуються з-за борту, Волочай ГАКу вирваний напівкруглий кінець першого смуги сала.

І оскільки слойсала огортає кита абсолютно так само, як апельсин шкірка, його й очіщаютсовершенно так само, як апельсин, здираючи шкірку спіраллю. Лебідка непреривнотянет, і ця сила змушує кита кружляти у воді навколо своєї осі; саловсе час змотує з нього рівною смугою по надріз, який делаютлопатамі Старбек і Стабб; і одночасно, розмотуючись, туша з такою жескоростью рівномірно піднімається все вище і вище, поки не стосується наконецверхушкі грот-щогли; матроси перестають крутити лебідку, тому що теперьогромная кривава маса починає розгойдуватися, точно спускаючись з небес, і вся увага присутніх повинно бути спрямовано на те, щоб вчасно отнее ухилитися, не то вона, мабуть, дасть тобі як слід по вуха і отправітза борт, озирнутися не встигнеш.

Але ось вперед виступає один з гарпунеров, тримаючи в руці довге іострое зброю, зване фленшерним мечем, і, вибравши зручний мить, ловковикраівает велике заглиблення в нижній частині розгойдується туші.

У етоуглубленіе вставляють гак другу величезного блоку і підчіплює їм шар сала.После цього фехтувальник-гарпунер дає знак всім відійти в сторону, делаетеще один майстерний випад і кількома сильними ударами косими разрубаетжіровой шар на дві частини; так що тепер коротка нижня частина ще невіддільний, але довгий верхній шматок, так звана “попони”, вже свободноболтается на ГАКу, готовий до спуску.

- Може, Фіджі бог, може, Нантакет Бог, бо тільки той бог сам індієць проклятий. Оброблення Все це відбувалося в суботню ніч, але яке ж воскресеньепоследовало за нею! Всі кітолови - за службовим обов’язком - порушники святихпраздніков господніх.

Жовтувато-білий “Пекод” був перетворений на бійню, ікаждий моряк став м’ясником. З боку здалося б, що ми приносимо десятьтисяч відгодованих биків в жертву морським богам. Насамперед були підняті величезні розділювальні талі, що складаються, кромепрочіх громіздких предметів, з цілої зв’язки блоків, пофарбованих у зеленийцвет і настільки важких, що одній людині їх не підняти; ця вінограднаягроздь була підтягнута під топ грот-щогли і міцно закріплена у грот-Марс-самого надійного місця над палубою.

Кінець сталевого троса, пропущенногочерез всі ці хитросплетіння, був підведений потім до лебідці, а громаднийніжній блок талів повис прямо над китом; до цього блоку був прікреплентолстенний гак - гак вагою фунтів на сто. І ось, повиснувши за бортом влюльках, помічники Старбек і Стабб, озброєні довгими лопатами, началівирезать в туше над боковим плавником поглиблення для того, щоб зацепітьгак.

————————- (1) Фленшерная лопата, що вживається при обробленні, виготовляється ізлучшіх сортів сталі, має розмір людської долоні з растопиренниміпальцамі, а за формою нагадує садовий інструмент з тією ж назвою, тільки в неї абсолютно плоскі краю і верхній кінець значно уженіжнего. Знаряддя це завжди буває гостро наточене, і під час роботи його понескольку раз правлять, як бритву.

Ручкою йому служить міцний шест футів вдвадцать-тридцять завдовжки. - Прим. автора. І тому, коли Стабб, повечерявши, призначив якірну вахту і коли за егопріказанію на палубу піднявся Квікег з одним матросом, серед акул началасьпаніка, бо моряки тут же звісили за борт колиски для оброблення туш і тріфонаря, які кидали довгі смуги світла на бурхливу воду , і стали орудоватьдліннимі фленшернимі лопатами, вбиваючи акул направо і наліво сокрушітельниміударамі по черепу - єдине вразливе місце в акули.

Але в пінному хаосепереплетенних, звиваються риб мисливцям не завжди вдавалося потрапити в цілому, і тут ще ясніше виявлялася вся кровожерливість цих створінь. Вони не тільки терзали з жадібністю вивалився нутрощі ураженого остріемсоседа, але, поранені, згорталися, подібно гнучким луку, і пожирали своісобственние нутрощі, так що одна акула могла багато разів подрядзаглативать свої кишки, які тут же знову вивалювалися з зяючої рани.

Але мало того. Навіть з трупами та примарами цих тварюк небезпечно мати справу. Вотрубленних членах і кістках таїться у них, видно, якась загальна, пантеїстичним життєва сила, яка не залишає їх і після того, як жізньотдельной акули, здавалося б, згасла.

Одна з акул, яку вбили і подняліна палубу, щоб здерти з неї шкіру, мало не залишила без руки беднягуКвікега, коли він спробував закрити мертву кришку її убійственнойчелюсті. - Квікег не треба знай, який бог створив акулу, - скривившись від болю ітряся рукою, промовив дикун.

Але ось Стабб, той їсть кита, висвітлюючи його ж власним жиром, не Такла? І тим тільки посилює жорстокість своєї поведінки, так, чи що? Поглянь у такому разі на ручку свого ножа, мій цивілізований іпросвещенний гурман, наминали ростбіф: з чого вона зроблена? - Хіба не ізкості бика, що доводився рідним братом того, якого ти зараз їси? А чемковиряешь ти в зубах, умяв цього жирного гусака? Пером, що належали тій жесамой птиці.

А яким пером виписував офіційні циркуляри секретарьОбщества Борцов з жорстокістю у Зверненні з гусаками? Адже резолюцію опользованіі виключно сталевими пір’ям це Товариство взяло всеготолько місяць чи два тому. ——————- ———– (1) Паштет з гусячої печінки (фр.). АКУЛА Бійня Коли вбитого кашалота після довгих і важких праць пришвартовувати ксудну, в Південних морях звичайно не відразу приступають до розбирання туші.

Делоето надзвичайно важкий; воно забирає досить багато часу і требуетучастія всієї команди. Ось чому існує широко поширений обичайубірать в таких випадках всі вітрила, закріплювати з навітряної сторони штурвал відсилати всіх вниз по ліжками до світанку, з тією умовою тільки, щоб всюночь вахта стояла “по-якірному”, тобто щоб вся команда, змінюючись попарнокаждий час, по черзі стежила на палубі за порядком.

Але іноді, особливо в екваторіальних областях Тихого океану, отетого звичаю доводиться відмовитися, тому що у прив’язаного китового трупасобіраются такі незліченні полчища акул, що, якщо його залишити так, скажімо, на шість годин, до ранку біля борту буде бовтатися один тільки голийскелет.

Правда, в інших областях океану, де ці риби водяться не в такомізобіліі, їх жахливу ненажерливість можна значно поунять, з сілойпомешівая у воді гострими фленшернимі лопатами (1), хоча в окремих случаяхетот прийом тільки додає їм прудкості.

Але цього разу було дещо не так, а людина, незвичного до подібних видовищ, здалося б, зважся він ночьюзаглянуть за борт “Пекода”, що море - це одна гігантська сирна голова, вкоторой так і кишать акули-черв’яки.

Я й сам не раз влаштовував собі таким образомотлічний вечерю. Чудовим блюдом вважаються мізки молодого кашалота. Черепну коробкуосторожно розбивають сокирою і витягують з неї два білуватих півкулі (ну вточності два великих пудингу); потім їх перемішують з борошном і куховарить ізніх чудове страва, трохи нагадує за смаком телячі мізки, які користуються такою славою серед епікурейців; а адже всім відомо, чтоіной бичок з епікурейців, регулярно харчуючись телячими мізками, мало-помалуі сам розживався дещицею мізків, так що може навіть відрізнити собственнуюголову від телячої, для чого, право ж, потребна незвичайна точностьнаблюденія.

Ось чому таке сумне видовище являє собою молодий жуїра, що сидить за столом перед розумною телячої головою. Вона дивиться на нього з докором, наче хоче вимовити: “І ти, Брут!” І все-таки, як на мене, сухопутний людина з таким жахом відкидає мисльоб вживанні в їжу китового м’яса не тільки через те, що оноотлічается настільки надмірною олійністю; це пов’язано якимсь чином суже Дехтяренко мною вище міркуванням; як можна, щоб людина їв імсамім тільки що вбиту морську тварину, та ще висвітлюючи її ж собственнимжіром? Однак перший чоловік, який убив бика, безсумнівно, був провозглашенубійцей, може, він навіть був повішений; у всякому випадку, якщо б егосуділі бики, вони б, безумовно, засудили його до повішення, якого він, безумовно, і заслуговує, як і будь-вбивця.

Сходіть суботнього вечора вмясние ряди і помилуйтеся юрбами живих двоногих, які видивляються на целиешеренгі мертвих чотириногих. Вам не здається, що таке видовище можетутереть ніс канібалам? Канібали? А хто з нас не канібал? Право ж, людоїдові з островів Фіджі, що про чорний день засолили у себе в погребетощего місіонера, цьому запасливим дикуни, кажу я, в судний деньпрідется легше, ніж тобі, цивілізований і освічений гурман, распінающійна підлозі гусей, щоб потім бенкетувати, куштуючи їх розпухлою печінкою візисканном блюді pate-de-foie-gras (1).

Один з найбільших ескімоським лікарів з іменіЗогранда рекомендує китові сало в якості самого корисного і сочногопітанія для немовлят. А це нагадує мені про тих англійців, які понесчастной випадковості виявилися колись кинутими кітобойцем в Гренландії кілька місяців жили там, харчуючись напівгнилі смугами кітятіни, що залишилися на березі після витапліванія ворвані.

Голландські кітолови називають ці смуги “оладками”, які онідействітельно сильно нагадують, - вони такі ж коричневі і хрусткі іпахнут, як свіжі пончики у амстердамських господинь, і взагалі мають такойаппетітний вигляд, що не знатиме, навіть помірні їдці НЕ могутудержаться і не спробувати їх.

Ще більше знижує смакові якості кітятіни як цівілізованногоблюда її жирність. Кіт - це величезний призовий бик морів, дуже жирний, щоб бути смачним. Погляньте хоча б на його горб, який міг би оказатьсятакім ж делікатесом, як і бізона (який є надзвичайно смачним блюдом), коли б він не був просто величезною пірамідою чистого сала.

Або спермацет, який він ніжний і тягучий, немов прозоро-біле полузастившее нутрококосового горіха на третій місяць дозрівання, а все-таки він дуже жирний, щоб служити заміною коров’ячого маслу. Щоправда, багато кітолови пріучаютсяесть його, розмочивши в ньому, скажімо, шматок сухаря. Коли йде витапліваніе, матроси в нічну вахту нерідко опускають сухарі у бочки зі спермацет іпропітивают їх запашним жиром.

КІТ ЯК БЛЮДО То дивна обставина, що смертна людина може вживати впіщу м’ясо того істоти, яка дає також харчування його лампі, і поедатьего, подібно Стабб, так би мовити, за його ж власному освітленні; обставина це представляється настільки диким, що тут совершеннонеобходімо невеликий відступ в область історії та філософії.

Документами засвідчено, що три століття тому язикнастоящего кита вважався у Франції великим делікатесом і продавався повесьма високими цінами. Відомо також, що за часів Генріха VII одінпрідворний кухар заслужив чимало нагород за те, що винайшов восхітітельнийсоус до дельфіна, який, як ви пам’ятаєте, відноситься до загону китів.

Дельфіни м’ясо, до речі, і в наші дні вважається дуже смачним. Егопріготовляют у вигляді битків розмірами з більярдна куля, як следуетпріправляют і гасять, і в готовому вигляді воно нагадує телятину або черепаху.В старовину особливими любителями цих битків були ченці Данфермлайна. Оніполучалі від корони велику дельфінових дотацію. По правді кажучи, серед китобоїв китові м’ясо завжди вважалося бипревосходним стравою, якби не було його так багато, але, коли ти сидиш перед мяснимпаштетом футів на сто завдовжки, у тебя как-то сам по собі пропадає апетит.

Внаш дні лише свідомо неупереджені мореплавці, на зразок Стабб, готовиотведать кітятіни; а ось ескімоси, ті не так вередливі. Всі ми знаємо, чтооні харчуються китовим м’ясом, та ще збирають і зберігають багаті урожаівисококачественной ворвані.

Що? Це тут-то у тебясердце? Це печінка, кок? Вище, вище, ось так, тепер правильно. Так і тримає слухай мене уважно. - Шлушаюсь, - промовив старий негр, тримаючи обидві руки так, як йому билопріказано, і безпорадно поводячи сивою головою, наче намагаючись виставітьвперед відразу обидва вуха. - Так от, кок, твій біфштекс був такий поганий, що я постарався унічтожітьего якомога скоріше, зрозуміло тобі? А на майбутнє, коли ти станешьготовіть китовий біфштекс для мого особистого столу, ось тут, на шпилі, ясейчас навчу тебе, що потрібно робити, щоб не перепечеться його.

Ти долженвзять біфштекс в одну руку, а інший показати йому здалеку раскаленнийуголек і, виконавши це, подавати до столу, ти чуєш мене? А завтра кок, коли ми будемо обробляти кита, не згайте опинитися поблизу і отхватітьконци грудних плавців; засолити їх. Що ж до хвостового плавців, то іхконци ти замарінуешь.

Ну ось, а тепер можеш іти, кок. Але Овчина і трьох кроків не встиг зробити, як Стабб вже знову гукнув. - Ей, кок, приготуєш мені завтра котлети на вечерю, на собачу вахту.Слишал? Тоді греби геть. Е-гей, стоп! Поклонитися потрібно, коли уходішь.Стой, постій ще! На сніданок - китові битки. Не забудь. - От, їй-богу, краще б уже кіт його шожрал, ніж він кита. Ражражі менягром, він ще чистіше вшякой акули буде, машша Штабб, - промимрив старий, шкутильгаючи геть, і з цим премудрим вигуком повалився до себе на ліжко.